3. Суть та фази ділового циклу

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно, щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капітало­вкладення. У межах існуючої технології зростання ефек­тивності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. НТП вимагає нагромадження капіта­лу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши пев­ного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва.

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

—    перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

—    значне скорочення обсягів виробництва;

—    падіння цін;

—    дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

—    біржовий крах і банкрутство підприємців;

—    зростання безробіття;

—    зниження рівня заробітної плати;

—    спад рівня прибутку;

—    масове знищення товарів, устаткування тощо;

—    дезорганізація кредитної системи.
Депресія:

—    застій виробництва;

—    низький рівень цін;

—    незначний обсяг торгівлі;

—    невисока ставка позичкового відсотка;

—    ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

—    розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

—    зростання цін;

—    підвищення прибутку;

—    зростання зайнятості;

—    пожвавлення торгівлі;

—    посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення:

—    перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

—    швидке зростання зайнятості;

—    підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

—    кредитна експансія;

—    штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

—    розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

На рис.11 показано фази ділового циклу

Рис. 11. Фази дідового циклу

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економіч­ного (промислового) циклу:

—   рецесія — включає кризу та депресію;

—   піднесення — пожвавлення і бум.

Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад вироб­ництва.

Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

За визначенням національного бюро економічних до­сліджень США (КВЕК), рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який три­ває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням актив­ності настає її зниження, яке знову змінюється зрос­танням.

5. Анти циклічна політика держави

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи за­ходів держави, спрямованих на подолання циклічних ко­ливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюван­ням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування — це заходи держави, спря­мовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосову­ються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі підне­сення. У цей час в економіці відбувається зростання попи­ту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запо­бігання цьому держава використовує підвищення ставок опо­даткування, скорочення державних витрат, підвищення об­лікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшен­ня норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

·  заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

·  заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

·  заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаб­лення глибини економічних криз, подовження фаз пожвав­лення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.