1.   Суть економічного самовизначення індивіда.

2.   Ринок праці та особливості його функціонування.

3.   Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.

4.   Безробіття, його види і наслідки.

5.   Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості.

Література:

Основна 2, 11, 16,17.

Додаткова 1, 15, 25, 28

1. Суть економічного самовизначення індивіда.

Становлення та функціонування ринкових відносин у сфері праці своєю передумовою мають економічне самови­значення індивіда.

Сутність економічного самовизначення індивіда по­лягає в усвідомленому виборі напряму, способу та форм його входження в систему суспільно-економіч­них відносин і зв'язків.

Економічне самовизначення індивіда є дієвим вира­женням його економічної свободи, передусім як власника своєї робочої сили, що є одним із найцінніших видів еконо­мічних ресурсів.

Для кожного потенційного суб'єкта ринку, що персоні­фікує власника робочої сили, входження до системи су­спільного виробництва можливе:

·  на основі вільного підприємництва як способу ви­користання власної праці за умови володіння відповідни­ми засобами виробництва;

·  на основі вільного найму як способу продажу власної робочої сили власникові матеріальних ресурсів виробництва.

Кожному з цих варіантів прояву економічної свободи властиві істотні функціональні відмінності, що зумовлюють відповідний відбір претендентів, а отже, і обмеження дійсної економічної свободи.

З точки зору умов функціонування ринку праці, визна­чальним є економічне самовизначення індивіда, що персо­ніфікує власника робочої сили як специфічний товар. Його зв'язок із власником засобів виробництва є внутрішньо су­перечливим:

з одного боку, працівник і підприємець протистоять на ринку праці як рівноправні суб'єкти, що виявляється у свободі вибору та добровільності дій щодо реалізації кож­ним власного інтересу;

з другого - працівник і підприємець взаємопов'язані та взаємозалежні, оскільки реалізація їхніх інтересів і можливостей зумовлюється та узгоджується структурою су­спільних потреб.

Для забезпечення успіху в системі суспільних зв'язків індивід змушений обмежувати свободу власної поведінки, вивіряючи свої дії з вимогами виробництва та намірами інших суб'єктів ринкових відносин.

Економічна свобода найманого працівника і підприєм­ця можлива і реально проявляється як відносна, обме­жена економічною необхідністю, що спрямовує до су­спільного економічного порядку, регульованого економіч­ними та юридичними законами.

Соціально-економічною межею здійснення економіч­ної свободи індивіда виступають потреби та інтереси інших економічно суверенних суб'єктів ринку. Економічне само­визначення для одних суб'єктів означає можливість такого самого самовизначення й для інших суспільних індивідів.

Економічна свобода індивіда в умовах сучасної, роз­винутої ринкової економіки є найважливішою власти­вістю й умовою ефективного функціонування. Нині свобода вибору людини значно зросла, зумовивши незалеж­ність, матеріальний і духовний добробут працівника, досягнуті завдяки професійно-кваліфікаційним якостям і працелюбству не меншою мірою, аніж володінню засобами виробництва.

Перспективи подальшого розширення і поглиблення економічної свободи індивіда відкриває сучасна НТР. Під її впливом модифікується зміст праці, радикально змінюється роль людини у системі суспільного виробництва, що об'єк­тивно зумовлює подальше розширення меж економічної свободи сучасного працівника.

Модифікація змісту праці проявляється в:

—    зміні функцій праці: прості функції спеціалізова­ної праці замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління, контролю, програмування автомати­зованих систем і роботизованого виробництва. Різко при­скорився процес ротації професій;

—    зміні змісту поняття "кваліфікація": нині пер­шочергове значення мають не фізична сила та витривалість і навіть не рівень вузько спеціалізованої підготовки, а знання технологічного процесу, самостійність і усвідомленість дій, здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності;

—    зростанні економічної ваги соціально-психологіч­них факторів праці: мотивація діяльності працівника набула ключового значення, визначаючи ефективність гос­подарської діяльності фірм з позицій менеджменту.

Такі, революційні за суттю зміни закріплюють нову роль людини у виробництві, коли воля, ініціатива, творчий підхід до справи, свідома участь в управлінні стають імперативом усього виробничого процесу. Індивідуальність людини ста­ла її найважливішою економічною властивістю.

Відсутність такої системи спричиняє відхилення від міри економічної свободи як у бік її зменшення, так і збільшен­ня. В обох випадках таке відхилення негативно позначається на реалізації потенціалу економічно вільної особистості й ефективності економіки в цілому.

Достатніми умовами економічного самовизначення є:

—   можливість вільного формування мети економічної діяльності відповідно до особистих інтересів;

—   можливість вільного вибору засобів та шляхів досяг­нення свідомо поставленої мети;

—   трансформація установок індивіда у напрямі вироб­лення активної позиції як дійсного суб'єкта економічних процесів.

2. Ринок праці та особливості його функціонування

Входження індивідів у систему економічних зв'язків і господарських відносин завжди опосередковується певни­ми інституціями, роль яких визначається сутнісними особ­ливостями та характером економічної системи суспільства.

Персоніфікація власності на засоби виробництва та робо­чу силу різними власниками зумовила появу ринкового ме­ханізму залучення робочої сили в систему суспільного ви­робництва та його організаційного оформлення в ринок праці.

Перевагами ринку праці порівняно з його антиподами - різновидами позаекономічного примусу до праці - стало гарантування певної незалежності кожного індивіда, реалізація ним своїх економічних прав щодо використання власної робочої сили при одночасному ефекті у вигляді раціонального розподілу наявних ресурсів та найповнішого задоволення потреб суспільства.

З розвитком суспільства умови функціонування ринку праці значно розширилися. Сучасний ринок праці, крім належності робочої сили та засобів виробництва різним власникам, передбачає:

—    наявність єдиного правового поля для вільного переміщення населення та вільного вибору виду діяльності;

—    розвинуту систему бірж праці та інформації провільні робочі місця;

—    наявність ринку житла;

—    існування розвинутого ринку освітніх послуг;

—    державне регулювання ринку праці.

Ринок праці більшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, що зумовлює його структуру та механізм функціонування (рис. 12).

Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як влас­ники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці.

Об'єкт купівлі-продажу — робоча сила є специфічним товаром, який:

—   не відчужується від власника в процесі купівлі-про­дажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія;

—   не знищується у процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання жит­тєвих благ;

—   кількісно та якісно не може бути абсолютно однако­вим у різних індивідів;

—   оплачується роботодавцями після його використання протягом певного часу;

—   потребує юридичного оформлення умов свого викори­стання, яке здійснюється у формі трудового договору (кон­тракту).

Поряд із загальним інституційним середовищем ри­нок праці зазнає значного впливу специфічних інститутів: профспілкового руху, методів та ступеня участі держави у регулюванні трудових відносин, традицій соціального парт­нерства, що історично склалися в країні. Це певним чи­ном позначається і на механізмі встановлення рівноваги на ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівно­важуються її ціною — заробітною платою.

Процес формування попиту на робочу силу безпосе­редньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших детермінант:

—              чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових до­ходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси;

—   можливості певної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них;

—   продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) ство­рюваного нею товару.

Названі детермінанти впливають на процес формування попиту на робочу силу.

Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер.

На формування пропозиції робочої сили впливають:

—   чисельність населення, його вікова і статева структу­ра, міграційна активність;

—   професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили;

—   вартість засобів існування, необхідних для забезпе­чення працездатності людини, та задоволення потреб не­працюючих членів сім'ї;

—   рівень і якість життя;

—   мотивація до праці;

—   звички, традиції, культура, релігія;

—   державне регулювання ринку праці і вплив профспілок.

Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попи­ту, ця залежність має прямий характер.

Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робо­чої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками.

Разом з тим, заробітна плата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід, вели­чина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідність праці. Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а, навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару.

Специфіка ринку праці виявляється у його функціональ­ному навантаженні.

Ринок праці:

—    оцінює робочу силу як ресурс для суспільного вироб­ництва;

—    інформує своїх суб'єктів про необхідність коригуван­ня їхніх рішень;

—   гарантує покриття суспільно-корисних витрат робо­чої сили;

—   стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання;

—   регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобіль­ність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат;

—   узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній.

3. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і пе­реплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із за­безпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.