Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого ре­зервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне ви­користання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Протиріччя економічної сутності зайнятості завжди про­являється у вигляді постійної теоретичної і політичної проб­леми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі праце­здатного населення в суспільному виробництві і як позна­чається фактичний стан зайнятості на стані економіки?

Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей ре­ального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної (рис. 14).

Рис. 14. Типи зайнятості

Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Не­досконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істот­но обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтри­мання ефективної зайнятості.

Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення.

Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина праце­здатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної ак­тивності синтезує в собі сукупність різнопланових характе­ристик:

—   фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-пси­хологічну здатність до конкретного виду праці;

—   придатність до праці, рамки якої визначаються на­ціональними звичаями і законодавством;

—   вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв напо­легливості у формуванні та підтриманні власної здат­ності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспіль­но-організованій системі й постійна готовність вибо­рювати своє право на зайняття.

Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 15)

Рис. 15. Форми зайнятості

Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси:

—   робота лише в одного підприємця;

—   робота у виробничому приміщенні роботодавця;

—   стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Відсутність будь-якої з перелічених рис стандартної зайнятості зумовлює нетиповість форми зайнятості.

Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конк­ретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особ­ливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наяв­ність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимча­сової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обстави­нами поступово нівелюється, вона перетворюється на орди­нарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відно­сяться:

—   підприємці;

—   трудящі, що працюють не за наймом;

—   члени виробничих кооперативів;

—   неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Оскільки самозайнятість має переваги з точки зору ви­сокого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах діяль­ності, де потреби в капіталі невеликі, а бар'єри на шляху до ринку відносно низькі.

В останні десятиліття в розвинутих країнах прояви­лися:

—   пряма залежність масштабів самозайнятості від темпів зростання загальної чисельності населення і її працездат­ної частини зокрема;

—   взаємозв'язок між рівнем безробіття й темпами роз­витку самостійної зайнятості. Значне зростання останньої характерне для країн із високим рівнем безробіття.

Характерні тенденції розвитку зайнятості в сучасній ринковій економіці:

—              секторальні переміщення робочої сили: різке змен­шення чисельності й питомої ваги зайнятих у сільському господарстві та відповідне зростання їх у сфері послуг;

—   зміни в основних сегментах її кваліфікаційної структури: зменшення зайнятих малокваліфікованою працею та абсолютне і відносне збільшення кваліфікова­них працівників з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою;

—   гендерні зміни в структурі зайнятості: на фоні зростання загального рівня економічної активності відбу­вається зниження цього показника для чоловіків та його зростання для жінок;

—   зміни у структурі форм зайнятості: зростання різноманітності нетипових форм зайнятості та їхньої пи­томої ваги, поступове витіснення стандартної зайнятості.

В умовах переходу до ринкової економіки тенденції зай­нятості поступово набувають безпосередньої і визначаль­ної залежності від ринкових процесів, інтенсивності фор­мування ринкової системи.

У перехідній економіці для зайнятості є характерними:

—    процес реструктуризації її внутрішньої системи:

—    диференціація працездатного населення на підприєм­ців і найманих працівників;

—    поглиблення професійно-кваліфікаційного поділу праці;

—    розширення професійної і територіальної мобільності робочої сили;

—    урізноманітнення форм зайнятості;

—   оформлення якісно нового суб'єкта зайнятості

—   економічно активної частини населення.

Зайнятість перетворюється на ринкову категорію:

—   стає сферою реалізації індивідуальної економічної свободи;

—   визначальною мірою регулюється об'єктивними ринковими механізмами;

—   стає цінністю для кожного, хто зумів включитися в систему суспільного виробництва.

4. Безробіття, його види і наслідки

Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність:

—   частина економічно активного населення виявляє по­пит на робочі місця і не знаходить відповідної пропозиції;

—   залишаються незайнятими робочі місця, що характе­ризуються особливими вимогами до кваліфікації, економіч­ного і соціального статусу власників робочої сили.

З цих диспропорцій в умовах сучасного ринку кількісно переважає перша — проблема працевлаштування бажаю­чих працювати, або проблема безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'я­зане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією че­рез їхню постійну нерівновагу зумовлюється внутрішніми властивостями та принципами організації ринкової систе­ми. Порушення рівноваги ринкових сил стає головною умо­вою її власне існування, оскільки спонукає іманентно влас­тиві їй імпульси до самоорганізації та саморозвитку.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикорис-тання й інших виробничих ресурсів) у принципі стано­вить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовнішньою ознакою його внутішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за гро­шову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюєть­ся з урахуванням конкретних особливостей країни.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробіт­ними визначені громадяни працездатного віку, які з неза­лежних від них причин не мають заробітку (трудового до­ходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношен­ням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисель­ності економічно активного населення.

Для аналізу економічного стану країни використовують­ся розрахунки рівня безробіття в часовому, територіально­му, віковому, тендерному та інших аспектах.

Фактичний, існуючий на кожний певний момент у на­ціональній економіці, рівень безробіття формується під впли­вом багатьох факторів. Систематизовані певним чином, вони розглядаються як причини виникнення відповідних типів (видів) безробіття (рис. 16.7). Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Рис. 16. Типи безробіття

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заро­бітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональ­ними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'я­заними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового харак­теру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би ви­значеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспро­порціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недоскона­лості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайня­тості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки - 6-7 %).