Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової ак­тивності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в ре­зультаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

—   трансформаційний спад;

—   надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;

—   масштабна структурна трансформація;

—   зниження рівня державного патерналізму.

—   Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків.

              Американський дослідник Артур Оукен довів існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального  ВВП  на 3 % (у пізніших дослідженнях — 2 %).

Сумний перелік наслідків безробіття зрозумілий, адже, як зазначає К. Еклунд, праця дає почуття єдності й товари­ства; вона забезпечує дохід, який водночас є свідченням зна­чущості того, чим ми зайняті. Робота дає нам статус, пре­стиж і професійну придатність, крім того, організує день і створює умови для правильного способу життя.

5. Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості

Сучасний механізм регулювання досить складний, органіч­но поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спек­тра суспільних відносин. Тому цільові орієнтири механі­зму регулювання зайнятості повинні виходити з бага­тьох засад, основними з яких є:

—   економічна доцільність досягнення певного рівня зай­нятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

—   достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

—              утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір прин­ципів державного регулювання зайнятості (рис. 18).

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

·система вивчення і прогнозування стану загальнона­ціонального та локального ринків праці;

·розробка загальної стратегії та конкретних науковообґрунтованих програм регулювання зайнятості;

·система професійної підготовки та перепідготовки;

·розгалужена система органів працевлаштування;

·         централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

·  спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та па­сивних методів впливу на рівень зайнятості (рис. 16.9).

Формування інформаційного суспільства та підвищен­ня інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулю­ванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.