1. Причини виникнення глобальних проблем.

2. Проблема світової ядерної війни та забезпечення
стабільного миру.

3.Паливно-енергетична та сировинна проблеми.

4. Основні шляхи розв'язання глобальних проблем.

1. Причини виникнення глобальних проблем

Швидке зростання народонаселення вподовж останніх десятиріч Демографічний вибух супроводжується нерів­номірністю зростання населення у різних країнах. Так, темпи приросту населення у країнах, що розвиваються, у XX ст. ста­новили в середньому 2,5% за рік, а у розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсо­лютної злиденності, приблизно 250 млн. дітей хронічно не­доїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жи­телів країн, що розвиваються, майже 3/5 позбавлені основних

санітарних вигод, майже третина - чистої води, 20% - сучас­ного медичного обслуговування, 20% - не відвідують школи після 5-го класу і стільки ж не мають достатнього калорійного харчування.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких гло­бальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Загальні причини загострення екологічної обстановки з погляду суспільної форми є причинами загострення більшості глобальних проблем, а саме:

•  хижацьке ставлення капіталістичних монополій до природних  ресурсів та Світового  океану.  За по­воєнний період на США припадає 40% світового обся­гу забруднення екологічного середовища.

Неоколоніалістська політика розвинутих країн у краї­нах, що розвиваються, призводить до отруєння значної части­ни території цих країн небезпечними для життя речовинами. Наприклад, американські фірми щорічно експортували у сла­борозвинуті країни понад 150 млн. т. отрутохімікатів, викори­стання яких на території США було заборонено. Цей процес триває.

Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Що­року до нього потрапляє від 1,7 до 8,8 млн. т нафти. Океансь­кий планктон щорічно поглинає до 50 млрд. т вуглекислого га­зу, значна частина якого (майже 33%) осідає на дно.

* монопольна політика міністерств і відомств колиш­нього СРСР та деяких інших країнах Східної Європи.
Ці соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу „Саєнс", щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуг­лецю (приблизно чверть світового обсягу), на ко­лишній СРСР і Китай - приблизно 33%, а на частку Західної Європи і Японії - 23%. Загалом США, країна, в якій проживає 5% населення світу, дає 40% світового забруднення. Кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж жи­тель Індії. З огляду на це надмірно егоїстичною є відмова США дотримуватися вимог Кіотського прото­колу про зниження до 2008 - 2012 рр. викидів парни­кових газів на 5% порівняно з 1990 р.

Екологічна криза та її ознаки:

• Вихід людської діяльності за межі планети, у космічний простір, озонний шар планети зни­щується, що може призвести до всесвітнього потеплін­ня.

• Варварське ставлення людини до природи. Хижацьке вирубування лісів, знищення природних річок, ство­рення штучних водойм, забруднення шкідливими ре­човинами прісної води, земельних угідь. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене де­рево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубу­ють ліси площею з футбольне поле.

• Зміна клімату та  виникнення  парникового ефекту (потужність світової індустрії нині подвоюється кожні п'ять років).

• Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Застосу­вання недосконалих технологій спалювання нафти, вугілля та природного газу призвело до щорічного зро­стання вуглекислого газу у повітрі на 0,5%. За останні 150 років його кількість у атмосфері зросла у 150 разів, причому на 12% - за останні ЗО років.

•   Швидка урбанізація населення, зростання гігантсь­ких мегаполісів. Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Міста запруд­жені   легковими   автомобілями.   Нині у світі їх налічується понад 700 млн.

• Природні катаклізми. Щороку на планеті відбувається майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землет­русів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років від природних катаклізмів загину­ло майже 3 млн. осіб. Із загостренням екологічної кри­зи кількість жертв від природних катастроф зростати­ме. Якщо концентрація вуглецю і метану збільшувати­меться такими темпами, то в наступному столітті тем­пература на планеті підвищиться на 5°С (катастро­фічним є підвищення на 1-2°С).

Екологічна ситуація в Україні

Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної зе­мельної площі наближається до такого стану.

Лише 1% території України - екологічно чисті ареали. Загальна площа України - 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% промислового потенціалу. Част­ка України - 25% забруднення природного середовища ко­лишнього Радянського Союзу.

На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів, через що значно зросла смертність.

В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини - 1 млрд. т, а гірської маси - до 3 млрд. т, з них лише 5—8% -використовують для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

На території України на початку 1997 р. накопичено по­над 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридат­ними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо  у 1980 р. на одного жителя припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р. - 400т.

Внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні вит­рати ВНП України становлять 15—20%, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 р.)-

Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули при­близно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 мли. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь.

Забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично до­пустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України.

Кожен із 700 тис. автомобілів у м. Києві викидав в атмо­сферу у 2001 р. близько 100 кг шкідливих речовин.

В Україні за 1955 - 1998 рр. понад обгрунтовану норму вирубано більше як 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з ме­тою експорту комерційними структурами за кордон.

2. Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру

Відносини капіталістичної власності, реакційна політи­ка окремих держав були головними причинами мілітаризації економіки, міжнародної напруженості, політики „холодної війни", війн у різних регіонах планети.

Так, після Другої світової війни у 130 конфліктах заги­нуло майже 20 млн. осіб.

Американські науковці В. Войскопер, Д. Блейні причи­нами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вва­жають природно-історичні умови розвитку людини, її психо­логію, прагнення до насильства.

Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

Більшість західних ідеологів такою причиною назива­ють лише зростання кількості населення, сучасну НТР, збіль­шення промислового виробництва.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні гло­бальних проблем людства соціально-економічних форм сус­пільного способу виробництва - відносин власності, системи виробничих відносин.

Мета таких концепцій - перекласти провину ка­піталістичної системи за загострення глобальних проблем на все населення планети, зокрема його зростання.

Спростував такий підхід досвід Китаю з 1, 2-мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ на­віть експортує частину сільськогосподарської продукції.

У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєза-рядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів під час Другої світової війни.

Широке застосування зброї масового знищення при­зведе насамперед до знищення міст, де сконцентровано 40% населення планети, всього промислового виробництва, ос­новного економічного потенціалу людства. Якщо хтось і вціліє, то навряд чи зможе вижити в умовах радіації, рівень якої буде у 5 разів вищий за лозу, отриману жителями Хіросіми і Нагасакі. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер.

Зростання мілітаризації економіки поглиблює та загос­трює економічні, соціальні, політичні й інші проблеми. Так, з 1945 по 1983 р. США, за даними органу ділових кіл цієї країни - журналу „Ю. С. Ньюсенд Уорлд Ріпорт", 185 разів посилали збройні сили до різних країн світу, що обійшлося людству у 16 млн. життів. _чЛише у 1994 р. США здійснили 14 агресивних вторгнень в інші країни. Нині президент країни намагається втілити програму створення системи захисту від стратегічних ядерних сил, що призведе до нової гонки озброєнь (так званих зоряних війн). З цією метою США в односторонньому поряд­ку відмовились наприкінці 2001 р. від договору ПРО 1972 р. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озб­роєнь.

3. Паливно-енергетична та сировинна проблеми

Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення за­гальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину.

Волночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні за­паси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар'єру, то усі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогіднішим, однак, є прогноз, що єнерговиробництво зростатиме вподовж 75 років до досяг­нення бар'єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані че­рез 130 років.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імпері­алістичних держав.

З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістич­них країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно ЗО млрд. дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце у затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національно­го доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу.

4. Основні шляхи розв'язання глобальних проблем

І. Демілітаризація економіки

Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать на­самперед від позиції США та Росії, на яких припадає левова частка ядерного потенціалу, або майже 90% ядерних боєголо­вок світу. Демілітаризація економіки передбачає, що у Росії та США залишиться тільки оптимальна кількість боєголовок (по 1-2 тис. одиниць), достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей противника.

Важливою проміжною ланкою у відверненні загрози термоядерної війни є конверсія.

Конверсія - перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового вироб­ництва на випуск мирної продукції.

Попередня умова конверсії військового виробництва -істотна зміна пропорцій розподілу фінансування, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільною сферами.

Наприклад, у США у виробництві військової продукції бе­руть участь 20 тис. великих підприємств і компаній як підрядни­ки і понад 150 тис. як субпідрядники. Переважну частину замов­лень Пентагону виконують 100 наймогутніших корпорацій.

В Англії, Франції, ФРН від 40 до 70% вартості всіх дер­жавних замовлень отримують від 10 до 15 гігантських моно­полій. Лише щорічні прямі військові витрати у США в останні роки сягнули приблизно 280 млрд. дол.

Перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галу­зей — важлива передумова конверсії військового вироб­ництва. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зай­нятих військовим виробництвом, та членів їх сімей, оскільки заробітна плата працівників військових галузей у США в се­редньому на, 40% вища, ніж у цивільній сфері. Отже, кон­версія військового виробництва означає, що для її здійснення потрібна допомога уряду.